Життя того варте або 3 хвилини у небі

Нарешті настав цей день! Звичайний суботній ранок як і прогноз синоптиків не обіцяв нічого надзвичайного окрім підйому о 6 годині :) Чотиригодинний тренінг у Львівському АСК позаду, і я разом з іще декількома "першоразовиками" їдемо на аеродром "Цунів".

Після прибуття починається найцікавіше... Спочатку заповнюємо різні папірці типу, що ми ознайомлені з технікою безпеки і т.п., проходимо лікаря, оплачуємо стрибок... Потім знову залазимо в тренажери та повторюємо усе з початку: відділення від літака, поведінка в повітрі, приземлення та дії в аварійних ситуаціях... усі збираємося у кімнаті, де знаходяться наші парашути.

Інструктор починає показувати, як складати додатковий парашут, паралельно розповідаючи різні ситуації з життя парашутистів, далі усі шикуємося по черзі – від найважчого до найлегшого. Як не дивно бачу, що більшість з нас - це дівчата...:)

Інструктори та досвідченіші парашутисти заспокоюють – все буде ОК, ще жоден парашутист не пролетів мимо землі, і т.д. Думаю, про себе вони підсміювались над нами, називаючи "першоразниками" і "першачками". З іншого боку, не сумніваюсь: всі вони нам безмежно заздрили, і кожен з них з радістю проміняв би, скажімо, другий і третій стрибок на один-єдиний перший, або, наприклад, стрибки з десятого по п’ятнадцятий... Усіх ділять на заходи, тобто коли хто буде стрибати, та в якій групі сідатиме у літак.

Отримую основний парашут типу Д5-2 номер 49 1981 року народження та запасний номер 03 приблизно того ж віку :) Починається не дуже приємна але необхідна процедура перевірки та підгонки парашутів, інструктор перевіряє усі страхувальні пристрої, далі нам видають парашутні "шоломи", що до болі нагадують танкістські...

І у таких обладунках, які, до речі, важать біля 20-25 кг після команди: "Наліво" повертаємось та "з піснею" починаємо крокувати за інструктором до маленького АН-2.

Починається посадка. За один раз він може підняти у повітря 10 парашутистів. Спочатку сідають найлегші, а за ними найважчі. У своїй групі я вийшов найважчим, тому й зайшов останнім та сів біля дверей...

Коли кожен зайняв своє місце та встиг 10 разів запитати себе, що він тут забув/робить, інструктор дає кожному підвішений на десантному тросі фал до якого згодом причеплять стабілізуючий купол. Здається все, тепер починається найцікавіше, маленький АН потрохи починає прогрівати свій мальнький але потужний (1000 к.с.) двигун та потрохи виїжджає на злітну смугу.

Відділення від землі відбувається майже непомітно, починає обертатися стрілка висотоміра, відраховуючи висоту (читай хвилини) до стрибка. Час від часу інструктор відкриває двері, щоб перевірити швидкість та напрям вітру, а переді мною відкриваються мальовничі краєвиди оточуючих аеродром озер та лісів... відчуттів майже нема... ні страху... ні хвилювань... тільки одне захоплення небом...

Літак на висоті 450-500 метрів... інструктор висмикує усім запобіжні стопори на автоматі запасного парашута, на висоті 700 метрів лунає два коротких гудки для інструктора - треба викинути пристрілку. Це робиться для того, щоб визначити приблизне місце приземлення парашутистів. Літак лягає на бойовий курс... усі парашутисти посміхаються один одному але це виходить не дуже переконливо...

На висоті 1100 метрів коли літак знаходиться приблизно над аеродромом лунає один довгий сигнал. Інструктор подає знак: "Перші двоє приготуватися!"...

Тут раптом я усвідомлюю, що це стосується мене!! Усі думки раптом зникають з голови, тупо встаю та підходжу до інструктора, чую команду "Приготуватись!" - впираю ліву ногу у лівий кут дверей, права позаду, напружуюсь... права рука тримає кільце, ліва зверху... - Пішов!... Відчуваю невеличкий поштовх у ліве плече, енергійно відштовхуюсь обома ногами та опиняюсь поза літаком...

На мить усе ніби завмирає: небо, літак, усе... здається, час просто забуває про тебе... далі все повертається "на кругі своя"... літак моментально зникає з поля зору зі швидкістю 160 км/год, а ти починаєш падати! ...ааааААА!!!!... рахуєш про себе 221, 222, 223 та смикаєш за кільце... чуєш над головою нескінченно приємний шурхіт парашуту, який відкривається (його можна порівняти тільки з шурхотом крил янголят)... 224, 225, 226... дивлюсь нагору на величезний білий купол зверху на якому лежить маленький стабілізуючий парашутик, все добре).

Тепер можна подивитись по сторонах... десь зліва бачу свого сусіда... витягаю запобіжний тросик додаткового парашуту, щоб той не спрацював на висоті 500 метрів... роблю контрольні повороти... вліво... вправо... назад... все добре! ні, ВСЕ С.У.П.Е.Р!!! Нарешті можна заспокоїтись та трошки подивитись на безмежно велике та гарне небо!)... чую характерний трескіт - спрацював прибор запасного парашуту, треба готуватися до приземлення...

Починаю шукати на землі нерухому точку - це буде точка мого приземлення: виставляю вперед великий палець лівої руки та наводжу його на якусь цегляну споруду аеродрому, здається вона не рухається, значить буду сідати десь в тому районі. Визначаю напрямок руху землі... вона "набігає" на мене... 100 метрів... земля починає наближатись все швидче і швидче... ноги разом, трохи зігнуті в колінах і напружені, ступні паралельні до поверхні... відчуваю невеличкий поштовх зі сторони землі (по силі приблизно як стрибок з метрової висоти ), падаю на лівий бік, парашут мене розгортає та починає тягнути по землі, згадую поради інструктора : "Підтягнути до себе нижні стропи та "погасити" купол!"... навпомацки знаходжу стропи та починаю підтягувати до себе, парашут деформується, підводжуся на ноги, оббігаю основний купол - парашут повністю складається... все, я на землі! Х)... можна не поспішати, знімаю з себе шолом та парашутні окуляри, роблю набираю повні легені повітря та розумію, що це нірвана...

Того дня та й тієї ночі нічого більше окрім повної спустошеності я не відчував...8)

P.S.: Велика подяка інструктору - випускаючому, що добре навчив та за приземлення на поле, а не на дерева або у воду!).

P.P.S.: Якщо після прочитання статті у Вас всередині щось почало відбуватися або Вас почали переслідувати дивні бажання стрибнути за усього, що вище 1 метру, то завітайте сюди - Вам там обов'язково допоможуть!