Гламурненькі перспективки для України /доповнено/

... Страшно іноді ввечері вмикати телевізор. Замість звичайних новин, скільки було засіяно озимини, як вродить картопля, які перспективи збільшити надої молока, і яка має бути застосована при цьому мотивація щодо великої рогатої худоби, кожен день ми з Вами, любі друзі, маємо можливість оглядати останні події у цирку під куполом.

Шкода тільки, що цирк тепер – це вся Україна. І ми з Вами при всій нудності вистави не можемо так просто встати і піти, як тільки набридне. Ми все ж таки виховані. Патріоти тобто...

Цирк поїхав – клоуни залишилися... Скільки їх там – ну, нехай разом з міністрами, олігархами та іншими «рєшателямі» - нехай загалом дві тисячі людей. Дві тисячи людей – що це? Крапля в сорокасемимільйонному морі (0,0043% - для тих, хто любить точність). Але чому 99,9957% мовчать? Чому нам всім однаково, що за нас все вирішують, а ми нічого з тим не робимо? Ставлять нам вибір – обрати найкраще з найгіршого, дурять голову дешевим піаром власної щедрості, влаштовують бійцівській клуб в кабінеті директора...

Поки ми самі не зрозуміємо, що тільки від нас залежить наше майбутне, ми так і будемо жити в країні, де кожен день соромно за її керівників. Плисти по течії всі вміють, нічого для змін не роблять, а потім скиглять, як все зле. І звинувачують у цьому владу... Якщо тобі так зле, ти сам маєш стати владою. І для цього не потрібно бути при посаді. Влада над собою, мені здається, важливіша...

P.S. Мене вчора запитали, як колишнього випускника, що зараз треба для поступлення до ВНЗ. Я одразу сказав, що найкращій варіант – це особисте знайомство скажімо з проректором університету. «А незалежне тестування? Його ж неможливо надурити. Варіантів же ніхто не бачить до розкриття конвертів?». Переконувати чужу наївність мені щось не особливо хотілося. А може просто засмучувати сімнадцятилітнього відмінника... Нехай ще трохи повірить в казку...