Куди йдемо?

На Львівщині понад 50 тисяч студентської молоді, зокрема у Національному університеті “Львівська політехніка”, як найбільшому навчальному закладі регіону, навчається на стаціонарі близько двадцяти тисяч студентів. Можна сказати, що наш навчальний заклад є моделлю всіх процесів, що відбуваються в студентському середовищі.

Львівщина завжди була на вістрі політичних та культурних подій в Україні, а одним з рушіїв будь-якого поступу є молодь, як суспільний прошарок якому ще не байдужа доля держави. Саме так, першоджерело більшості українських проблем - байдужість значної кількості громадян до долі держави. На жаль, деякі з цих громадян, якщо взагалі їх так можна називати, знаходяться при владі, причому деінде вони контролюють цілі адміністративні системи.

Але зупинимось на проблемах та здобутках студентського загалу. Є декілька основних проблем які хотілося би виокремити. Байдужість молоді загалом і студентства зокрема. Чи багато Ви, читачі, знаєте справді масових студентських організацій? Так, головне не кількість, але все ж... Я не помилюсь, якщо скажу, що всі студентські та молодіжні організації охоплюють заледве 10 відсотків молоді. Ця цифра включає як членів, так і симпатиків.

Можна довго аналізувати причини такої ситуації. Це, в першу чергу, економічна ситуація в державі: багато молодих людей, студентів змушені думати не про завтра, а про сьогодні. Думати, де і як заробити гроші та як найраціональніше їх витратити. Стипендія... чомусь всі змирилися з тим, що наша влада називає цим словом. Так, 370 гривень гривень за стобальний рейтинг це більше як 150, але інфляція з успіхом невдовзі це виправить. Студентство змирилось, «майдан» дав імунітет від масових заворушень на добрий десяток років, окрім того зрозуміло - зробити заворушення найпростіший вихід, але вони можуть призвести до непередбачуваних наслідків.

Маємо приклади інших країн, де такі заворушення мали наслідком відставки влади (Франція), навіть кровопролиття (Індонезія). Так, Президент і прем’єр видають укази, розпорядження, але де дії? Специфіка нашої держави - чиновників необхідно примушувати виконувати свої обов’язки. Іншою причиною байдужості молоді може бути спадщина СРСР - показна масовість піонерії, комсомолу дається взнаки, люди досі відчувають підсвідому відразу до масовості, дисципліни, організації.

Ті, хто відчуває в собі сили займатись публічною діяльністю, створюють кишенькову молодіжну організацію, чисельністю максимум 20-30 чоловік, дають їй гучну назву, яка б символізувала масовість організації. І чим займаються? Намаганням отримати доступ до розподілу державних коштів, рекрутуванням старшокласників і першокурсників, які ще не вміють розрізнити популізм і патріотизм, критиканством - на жаль, в нашому суспільстві критика є більш дієвою зброєю ніж конкретна робота.

До речі про державні кошти. За роки існування студентське самоврядування Львівської політехніки (Колегія студентів заснована у 1992 році) не отримало жодних державних коштів. Відзначу також наступне. Підвищення стипендії до 300-370 гривень лише привертає увагу до розміру державних стипендій, призначення яких - стимулювати студента до подальшого навчання, не кажучи про теоретичне забезпечення останнього фінансово. На мою думку, розмір стипендій можна було б збільшити до розміру мінімальної зарплати за рахунок підняття балу, з якого цю стипендію отримують. Тоді принаймні було б відчутно, за що борешся, намагаючись отримати вищий рейтинг. Але таке рішення не буде прийняте – стипендії зараз відіграють роль політичну, того пряника з приказки.

Слід передбачити фінансування органів студентського врядування у вищих навчальних закладах, для початку хоча б на рівні необхідному на організаційні витрати - приміщення, канцтовари, оргтехніка тощо. Можливий варіант передачі в довгострокову безоплатну оренду необхідного обладнання місцевими адміністраціями. В подальшому необхідно передбачати фінансування конкретних студентських проектів. Відчувається необхідність створення студентських рад різних рівнів для більш ефективного здійснення державної молодіжної політики.

Зараз ситуація іноді виглядає сумно: дядьки по 40-50 років (а то і старше) серйозно обговорюють потреби студентів та молоді загалом. Це було б смішно, якщо б ті ж люди не вирішували, куди скерувати і так обмежені ресурси. Останнім часом стало популярним створення декоративних молодіжних рад, що використовуються лише як ширма та жорстко контролюються. Звичайно, чиновникам здається набагато важливіше фінансово забезпечити своїх службовців, не забуваючи зрештою і про себе. Студентська рада з правом формування принаймні частини бюджету, що виділений на молодіжну політику, в яку б входили повноправні делегати (а не призначені ректором) від органів студентського самоврядування всіх навчальних закладів, уповноважена висловлюватись від імені студентства - ось шлях до вирішення багатьох студентських проблем.

У зв’язку з поширенням платних форм навчання виникає ще одна проблема. Відбувається процес розшарування студентства. Так звані "платники" перетворюються на своєрідну еліту. Оскільки фінансування факультетів, навчального закладу багато в чому залежить саме від таких студентів, у багатьох випадках ці студенти мають цілий ряд пільг у порівнянні зі студентами держзамовлення. Здача сесії у деяких плавно перетікає в наступну сесію, є пільги при здачі іспитів тощо.

Тепер я хотів би більш докладно зупинитись на ситуації, що склалась у Львівській політехніці. Як я вже згадував на початку своєї доповіді, наш вищий навчальний заклад налічує близько 20 тисяч студентів. Це величезний і складний організм, один з найбільших політехнічних університетів в Україні. Відповідно, як і кожен складний організм, ми маємо і проблеми і здобутки. В політехніці діє декілька студентських організацій. Найбільші - це профспілка студентів та аспірантів НУ “Львівська політехніка” (близько 90% студентів стаціонару) і Колегія студентів та аспірантів (студентське самоврядування — згідно Статуту НУ “Львівська політехніка” до нього належать усі студенти).

До 1999 року ці дві організації витрачали значну частину своїх сил та ресурсів на боротьбу між собою. Профспілка мала серйозний козир у вигляді коштів, путівок тощо, а студентське врядування безперечно лідирувало у правовому відношенні - Колегія студентів має представництво у Вчених радах інститутів, Вченій раді університету, ректораті, має широкі права згідно статуту університету. На щастя, ця боротьба закінчилась унікальним компромісом: формально Колегія та профком - це дві різні організації, але фактично вони діють як один організм. Посада голови профбюро інституту та Колегії інституту поєднана в одній людині, така ж ситуація і на університетському рівні. До речі, мені не відомі подібні випадки у інших навчальних закладах. Там, де існує дві подібні організації, практично завжди одна контролює іншу, формально функціонуючи нарізно. Завдяки такій ситуації ми маємо унікальну можливість сконцентрувати усі сили на тому, заради кого працюємо - на студенті.

Багатьох безперечно цікавлять стосунки з адміністрацією університету. Зараз, завдяки зусиллям та, безперечно, самовідданій роботі організації, стосунки можна охарактеризувати як взаємно поважні. Щоправда, не обходиться і без конфліктів. Але завдяки членству в конференції трудового колективу (куди ми входимо як члени Вченої ради університету) нам вдається не здавати своїх позицій, незважаючи на шалений тиск.

Проводяться чисельні вечори відпочинку, концерти, традиційний фестиваль “Весна політехніки”, як скоро буде відзначати 50 річний ювілей, відбуваються наукові семінари та конференції, проводиться дуже значна робота з допомоги соціально незахищеним студентам. Під контролем самоврядування знаходяться студентські гуртожитки, кожен з яких має студентську раду гуртожитку, голова якої вирішує всі питання спільно з комендантом. Активно функціонує студентський клуб, який за чотири роки перетворився на центр дозвілля студентів Політехніки. Наші представники беруть активну участь у заходах як місцевого, так і загальноукраїнського масштабу, делегуємо студентів Львівської політехніки на міжнародні заходи. Один із членів нашої організації очолює загальноукраїнську молодіжну організацію - Українську асоціацію студентського самоврядування (яка, до речі, віднедавна є представником органів студентського самоврядування України у Європейській студенстькій спілці). Загалом, іде безперервна інтенсивна напружена робота. Але всі ці досягення були б неможливими, якщо б у нас не було таких класних студентів-політехніків! Тобто, все можна подолати – головне треба поставити мету і вперто йти до неї!